FORENSIC ASSESSMENT OF ADVERSE OUTCOMES OF ISOLATED DIAPHYSEAL FEMORAL FRACTURES

Abstract

FORENSIC ASSESSMENT OF ADVERSE OUTCOMES OF ISOLATED DIAPHYSEAL FEMORAL FRACTURES

Sokol V.

Fractures of the diaphysis of the femur are one of the most frequent mechanical injuries of the skeleton, however, the frequency and causes of the development of the complicated post-traumatic period are not well understood. The aim of this research was to study the causes of the development of adverse outcomes of isolated diaphyseal femoral fractures. Object and methods of research. Retrospective analysis of the protocols of clinical and radiological examination of 21 patients with adverse outcomes of a femoral diaphysis fracture, which, according to the results of the initial expert assessment, did not establish the severity of injuries due to the development of complications in the postoperative period. Results. The main cause of fractures in this category of patients is road traffic accidents (90.4% of cases); closed fractures of the femoral diaphysis (85.7%) in the middle third (76.1%) in men (76.2%) prevailed. The following reasons for the unsatisfactory results of surgical treatment of diaphyseal fractures of the femur were revealed: 1) patient-dependent: a combination of overweight and arthrosis of adjacent (hip and knee) joints - 57.1%; violation of the motor regime in the form of physical inactivity (19.0%) and excessive axial load on the operated leg (19.0%); 2) implant-dependent: a mismatch between the dimensions of the device for immersion osteosynthesis and the anatomical sizes of the corresponding segments of the femur in all cases; 3) surgical-dependent causes: unresolved intraoperative displacement of fragments of the femur (23.8%), violation of the technology of radiation diagnostics (14.3%), violation of the terms of postoperative x-ray monitoring (23.8%) and perioperative antibiotic prophylaxis (14.3%). The consequence of this was a violation of the stability of osteosynthesis in 95.2% with a secondary displacement of bone fragments of the femur (47.6%), delayed consolidation of a hip fracture (61.9%), the formation of pseudarthrosis of the femur (38.1%), and post-traumatic femoral deformity bones (71.4%), development of post-traumatic contracture of the knee joint (81.0%), suppuration of the postoperative wound (23.8%), development of post-traumatic osteomyelitis (14.3%), migration of screws from the osseous plate (47.6% ), migration of a distal blocked nail from the intramedullary st rust (4.8%), intramedullary rod migration (4.8%).

Keywords: diaphyseal femoral fracture, surgical treatment, perioperative risk factors, postoperative complications, unsatisfactory outcomes.

Резюме.

СУДОВО-МЕДИЧНА ОЦІНКА НЕСПРИЯТЛИВИХ НАСЛІДКІВ ІЗОЛЬОВАНИХДІАФІЗАРНИХ ПЕРЕЛОМІВ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ.

Сокол В.К.

Переломи діафіза стегнової кістки є однією з найбільш частих механічних травм скелета, проте частота і причини розвитку ускладненого посттравматичного періоду вивчені недостатньо. Метою даного дослідження стало вивчення причин розвитку несприятливих наслідків ізольованих діафізарних переломів стегнової кістки. Об'єкт і методи досліджень.Ретроспективний аналіз протоколів клініко-рентгенологічного обстеження 21 хворого з несприятливими наслідками перелому діафіза стегнової кістки, яким за підсумками первинної експертної оцінки не була встановлена ​​ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з розвитком ускладнень в післяопераційному періоді. Результат досліджень. Основна причина переломів у даній категорії пацієнтів - дорожньо-транспортні пригоди (90,4% випадків); переважали закриті переломи діафіза стегнової кістки (85,7%) в середній третині (76,1%) у чоловіків (76,2%). Виявлено наступні причини незадовільних результатів хірургічного лікування діафізарних переломів стегнової кістки: 1) паціентзалежні: поєднання надмірної ваги і артрозу суміжних (кульшового і колінного) суглобів - 57,1%; порушення рухового режиму у вигляді гіподинамії (19,0%) і надлишкового осьового навантаження на оперовану ногу (19,0%); 2) імплантзалежні: невідповідність розмірів пристрою для погружного остеосинтезу і анатомічних розмірів відповідних сегментів стегнової кістки у всіх випадках; 3) хірургзалежні причини: неусунення інтраопераційно зміщення фрагментів стегнової кістки (23,8%), порушення технології променевої діагностики (14,3%), порушення термінів післяопераційного рентгенконтроля (23,8%) і періопераційної антибіотикопрофілактики (14,3%). Наслідком цього стало порушення стабільності остеосинтезу в 95,2% з вторинним зміщенням кісткових фрагментів стегнової кістки (47,6%), сповільнена консолідація перелому стегна (61,9%), формування псевдоартрозу стегнової кістки (38,1%), посттравматична деформація стегнової кістки (71,4%), розвиток посттравматичної контрактури колінного суглоба (81,0%), нагноєння післяопераційної рани (23,8%), розвиток посттравматичного остеомієліту (14,3%), міграція гвинтів з накісткової пластини (47,6% ), міграція дистального цвяха, що блокує, з інтрамедулярного стрижня (4,8%), міграція інтрамедулярного стрижня (4,8%).

Ключові слова: діафізарний перелом стегна, хірургічне лікування, періопераційні фактори ризику, післяопераційні ускладнення, незадовільні наслідки діафізарних переломів стегна.

Резюме.

СУДЕБНО-МЕДИЦИНСКАЯ ОЦЕНКА НЕБЛАГОПРИЯТНЫХ ИСХОДОВ ИЗОЛИРОВАННЫХ ДИАФИЗАРНЫХ ПЕРЕЛОМОВ БЕДРЕННОЙ КОСТИ.

Сокол В.К.

Переломы диафиза бедренной кости являются одной из наиболее частых механических травм скелета, однако частота и причины развития осложненного посттравматического периода изучены недостаточно. Целью данного исследования стало изучение причин развития неблагоприятных исходов изолированных диафизарных переломов бедренной кости. Объект и методы исследований. Ретроспективный анализ протоколов клинико-рентгенологического обследования 21 больного с неблагоприятными исходами перелома диафиза бедренной кости,которым по итогам первичной экспертной оценки не была установлена ​​степень тяжести телесных повреждений в связи с развитием осложнений в послеоперационном периоде.Результат исследований. Основная причина переломов у данной категории пациентов - дорожно-транспортные происшествия (90,4% случаев); преобладали закрытые переломы диафиза бедренной кости (85,7%) в средней трети (76,1%) у мужчин (76,2%). Выявлены следующие причины неудовлетворительных результатов хирургического лечения диафизарных переломов бедренной кости: 1) пациентзависимые: сочетание избыточного веса и артроза смежных (тазобедренного и коленного) суставов - 57,1%; нарушение двигательного режима в виде гиподинамии (19,0%) и избыточной осевой нагрузки на оперированную ногу (19,0%); 2) имплантзависимые: несоответствие размеров устройства для погружного остеосинтеза и анатомических размеров соответстующих сегментов бедренной кости во всех случаях; 3)хирургзависимые причины: неустраненное интраоперационно смещение фрагментов бедренной кости (23,8%), нарушение технологии лучевой диагностики (14,3%), нарушение сроков послеоперационного рентгенконтроля (23,8%) и периоперационной антибиотикопрофилактики (14,3%). Следствием этого явилось нарушение стабильности остеосинтеза в 95,2% с вторичным смещением костных фрагментов бедренной кости (47,6%), замедленная консолидация перелома бедра (61,9%), формирование псевдоартроза бедренной кости (38,1%), посттравматическая деформация бедренной кости (71,4%), развитие посттравматической контрактуры коленного сустава (81,0%), нагноение послеоперационной раны (23,8%), развитие посттравматического остеомиелита (14,3%), миграция винтов из накостной пластины (47,6%), миграция дистального блокируемого гвоздя из интрамедуллярного стержня (4,8%),  миграция интрамедуллярного стержня (4,8%).

Ключевые слова: диафизарный перелом бедра, хирургическое лечение, периоперационные факторы риска, послеоперационные осложнения, неудовлетворительные исходы переломов диафиза бедра.