ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ПАРАЛІТИЧНИМИ СИНДРОМАМИ ТА ЙОГО ЗМІНИ ПІД ЧАС РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Анотація

Абстракт. Сучасна стратегія лікування хронічного болю у дітей з паралітичними синдромами та неврологічними ураженнями, визначена рекомендаціями ВООЗ у 2012 році. Ці рекомендації забезпечують мультимодальний підхід знеболювання для лікування хронічного болю, включаючи широке використання немедикаментозних методів та фармакологічна терапія.

Мета. Оцінювання суб’єктивного бачення батьків дітей з паралітичними синдромами щодо впливу фізичної реабілітації на хронічний біль та їх психоемоційний стан.

Матеріали і методи. У дослідження були включені дані 64 дітей та їхніх матерів (64 особи). Вік дітей коливався від 1 до 6 років, середній вік – 3 роки 3 місяці.

Результати. Визначено змінений психоемоційний стан батьків дітей з паралітичними синдромами. Якщо у дитини є хронічний біль, то у батьків: «Стурбованість лікуванням дитини» підвищується в два рази (RR=2,1; р=0,0024), «Гіперопікуванням дитини» - в два рази (RR=1,9; р=0,0094), «Нестерпністю спостерігати за стражданням дитини» - в півтора рази (RR=1,6; р=0,0017), а також підвищується в півтора рази «Засмученість та сердитість коли дитина кричить» (RR=1,5; р=0,0122), «Внутрішня напруженість» (RR=1,5; р=0,0029), «Безсоння» (RR=1,5; р=0,0215), «Неможливість дитиною вести нормальний образ життя» (RR=1,5; р=0,0035), «Пошук співчуття або розуміння» (RR=1,5; р=0,0446), «Внутрішній неспокій, відчуття можливої біди» (RR=1,5; р=0,0074). Після отримання реабілітаційних заходів визначено покращення психоемоційного стану батьків дітей з паралітичними синдромами: «Нестерпно спостерігати за станом дитини» зменшилось на 31,3 % (р=0,0012); «Почуття внутрішнього неспокою» зменшилось на 24,5 % (р=0,0125); «Погано засинаю через стан дитини» зменшилось на 20,6 % (р=0,0109); «Внутрішня напруженість» зменшилось на 19,6 % (р=0,0269); «Безсонні ночі через стан дитини» зменшилось на 18,6% (р=0,0401).

Висновки. Автори вважають, що фізична реабілітація у дітей з паралітичними синдромами знижує частоту помірного хронічного болю та покращує емоційний стан батьків. Тому ми вважаємо, що нові підходи до реабілітації необхідно застосовувати при щоденному веденні потреб дітей з паралітичними синдромами та їхніх сімей з підвищеною психологічною та соціальною підтримкою. Можливо, пошук нових підходів, які б оптимізували більш інтенсивні та ефективні стратегії реабілітації з використанням сімейного резерву, дасть потенціал адаптації пластичності нервів та відновлення у такого контингенту дітей та перспективи на майбутнє.